Про вічність української класики

Як переконати учнів, що знань ніколи багато не буває? Як навчити їх розуміти, що читання у сучасному технократичному суспільстві не менш важливе, ніж досконале володіння найновішим гаджетом? Як зорієнтуватись вчителю у потоці інформації, не забувши про найголовніше: не відчує дитина серцем – не залишить надовго у пам’яті?

Над цим 24 жовтня 2018 року розмірковували вчителі української мови і літератури (Н.Назарук), географії (О.Челяда), правознавства (В.Токмакова) та шкільний бібліотекар (Л.Данилюк) ЗОШ №8 м. Рівного, обговорюючи із учнями 10-го профільного математичного класу (кл. кер. Т.Соботюк) уроки української класики.

Учні на цьому уроці були і слухачами, і читачами, вчителі – критиками і аналітиками, батьки, яких теж запросили на урок (О.Степанюк, Т.Гурина), пригадували шкільні роки і ділились враженнями від по-новому прочитаних творів української класики: «Кайдашева сім’я» І.Нечуя – Левицького і «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного.

А загалом розмова велася навколо питання про вічність української класики, адже на її сторінка, створених майже два століття тому, оживають проблеми сучасного світу: конфлікти поколінь, духовна бідність, болюче хабарництво, необхідність відповідальності і навіть таке популярне нині питання, як булінг.

І.Черуха, керівник ШМО вчителів української мови та літератури

ЗОШ №8 м. Рівного